Трудовий договір
Щодо застосування КЗпП до регулювання трудових відносин з юридичними особами приватного права та фізичними особами підприємцями.
Трудовий договір
За ст. 626 ЦК України - «Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків», тобто договором є правовий акт, яким сторони договору визначають свої права та обов’язки і зобов’язуються їх виконувати.
Загальні правила укладання, виконання, зміни, розірвання договорів визначаються розділом другим книги п’ятої Цивільного кодексу України.
Договори, які укладаються на регулювання певних відносин можуть укладатися, виконуватися, змінюватися, розриватися за правилами встановленими законами, які регулюють певну сферу правовідносин.
Сфера трудових відносин, як будь–яка сфера економічної діяльності складається з багатоманітних відносин, тому і регулювання цих відносин передбачає багатоманітність договорів в цій сфері.
Згідно до ст. 43 Конституції України - «Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.»
За ст. 43 ГК України – «Підприємництво здійснюється на основі: … вільного найму підприємцем працівників;»
Визначення волі суб’єктів трудових відносин забезпечує багатоманітність визначення прав і обов’язків сторін в трудових відносинах. Тому ст.46 ГК України визначає – «1.Підприємці мають право укладати з громадянами договори щодо використання їх праці. При укладенні трудового договору (контракту, угоди) підприємець зобов’язаний забезпечити належні і безпечні умови праці, оплату праці не нижчу від визначеної законом та її своєчасне одержання працівниками, а також інші соціальні гарантії, включаючи соціальне й медичне страхування та соціальне забезпечення відповідно до законодавства України.», що законом регулювання трудових відносин здійснюється договорами, а трудовий договір є одним з видів трудового договору.
Правову позицію Конституційного Суду України з цього питання, визначено в ч.4 Рішенні від 9 липня 1998 року № 12-рп/98. - «Зміст права на працю полягає у можливості кожної особи заробляти собі на життя працею, яку вона вільно обирає або на яку вільно погоджується (стаття 43 Конституції України). Це право забезпечується обов’язком держави створювати громадянам умови для повного його здійснення, гарантувати рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовувати програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Однак це конституційне право громадянина не може пов’язуватись лише з певною формою трудового договору, який укладається громадянином відповідно до його волевиявлення.»
Тобто трудовий договір, є лише однією з форм договору, яким може бути врегульовано трудові відносини. Особливості його змісту, порядок укладання, виконання, зміни та розірвання визначається Кодексом законів про працю.( КЗпП).
Відповідно до ст. 68 Конституції України – «Кожен зобов’язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, …», тобто вимоги закону є обов’язковими для всіх суб’єктів правовідносин. Жоден нормативно – правовий акт не може змінити норми закону. Жодна посадова особа не може вимагати виконувати дії, по іншому ніж, так як визначив закон.
З цієї позиції треба аналізувати і правові норми, які встановлені КЗпП. Крім того слід врахувати, що регулювання трудових відносин здійснюється радянським (1971 року) законом.
Згідно ст.21 КЗпП - «Трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.»
Зазначена правова норма насамперед визначає сторони в договору –
Працівник з однієї сторони;
Власник підприємства, установи, організації з іншої сторони;
Від імені власника підприємства, установи, організації може виступати уповноважений ним орган чи фізична особа.
Для розуміння особи, яка визначена як «власник підприємства, установи, організації» слід згадати, що в радянські часи всі були зобов’язані працювати на державу і власником всіх юридичних осіб (підприємств, установ, організацій) була держава. Тобто трудовий договір регулював відносини між громадянином та державою, на яку працював громадянин.
На теперішній час, відповідно до економічних змін державного устрою, змінилися правові поняття, пов’язані з регулюванням трудових відносин.
Держава перестала бути власником всіх підприємств, установ, організацій (юридичних осіб) та саме поняття юридичної особи кардинально змінилося.
Відповідно до п.1 ст.80 ЦК України – «Юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку.», а п.1 ст. 81 ЦК України – «Юридична особа може бути створена шляхом об'єднання осіб та (або) майна.»
Тобто юридична особа є об’єднанням осіб (фізичних чи юридичних). Згідно з того, що фактично першозасновником (особами, які об’єднуються) є лише фізичні особи. Тобто юридична особа завжди є об’єднанням громадян.
Об’єднання громадян не може бути предметом власності.
Тому на теперішній час, відсутня сторона договору – власник підприємства, установи, організації, який може уповноважити орган чи фізичну особу укласти трудовий договір і нести права та обов’язки, передбачені цим договором.
Отже, відсутній суб’єкт з яким найманий працівник може укласти договір передбачений КЗпП.
Відсутність сторони договору, укладання, виконання, зміна, розірвання якого врегульовано КЗпП робить неможливим застосування норм КЗпП для врегулювання трудових відносин, але це не перешкоджає працівнику укласти будь – який інший договір, яким врегулювати відносини щодо використання його праці , керуючись загальними правилами, визначеними ЦК України.
Спірним питання є застосування КЗпП для регулювання трудових відносин між фізичними особами.
На нашу думку КЗпП не може бути застосований до правовідносин між фізичними особами з наступних підстав -
Знову треба розуміти, що КЗпП визначає порядок укладання, виконання, зміни, розірвання тільки договору, визначеного ст.21 Цього кодексу.
Навіть коли не звертати увагу на відсутність сторони договору, визначеною ст. 21 КЗпП суть договору визначається наступним - працівник - зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, інша сторона - зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Нагадуємо, що сторони договору не можуть змінити визначене цією статтею, так як при зміні, це вже буде інший договір.
Норма ст.21 КЗпП чітко визначає обов’язкову наявність внутрішнього трудового розпорядку, як регулятора поведінки працівника в цьому договорі.
Тобто наявність внутрішнього трудового розпорядку є обов’язковою умовою трудового договору, регулювання якого здійснюється КЗпП.
Тому сам кодекс визначає суть цього документу і порядок його створення.
Зазначений документ стосується обов’язків працівника, визначених ст. 139 КЗпП.
КЗпП визначає обов’язкові права та обов’язки сторін договору, визначеному ст.21 цього кодексу.
«Стаття 139. Обов'язки працівників
«Працівники зобов'язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.»
Слід звернути увагу, що закон не зобов’язує працівника виконувати розпорядження фізичної особи.
Тому нижче наведеними статтями КЗпП регулюються відносини, які можливі лише при наявності трудового колективу та існуванню профспілкової організації, що при відносинах з фізичною особою є неможливим.
«Стаття 140. Забезпечення трудової дисципліни
Трудова дисципліна на підприємствах, в установах, організаціях забезпечується створенням необхідних організаційних та економічних умов для нормальної високопродуктивної роботи, свідомим ставленням до праці, методами переконання, виховання, а також заохоченням за сумлінну працю.
У трудових колективах створюється обстановка нетерпимості до порушень трудової дисципліни, суворої товариської вимогливості до працівників, які несумлінно виконують трудові обов'язки. Щодо окремих несумлінних працівників застосовуються в необхідних випадках заходи дисциплінарного і громадського впливу.»
«Стаття 141. Обов'язки власника або уповноваженого ним органу
Власник або уповноважений ним орган повинен правильно організувати працю працівників, створювати умови для зростання продуктивності праці, забезпечувати трудову і виробничу дисципліну, неухильно додержувати законодавства про працю і правил охорони праці, уважно ставитися до потреб і запитів працівників, поліпшувати умови їх праці та побуту.
«Стаття 142. Правила внутрішнього трудового розпорядку. Статути і положення про дисципліну
Трудовий розпорядок на підприємствах, в установах, організаціях визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку, які затверджуються трудовими колективами за поданням власника або уповноваженого ним органу і виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) на основі типових правил.
У деяких галузях народного господарства для окремих категорій працівників діють статути і положення про дисципліну.»
Згідно з ст.142 КЗпП - внутрішній трудовий розпорядок визначається правилами (правовим актом) прийнятим в порядку, визначеному цією статтею. Порушення порядку, встановленого законом, робить зазначений правовий акт недійсним.
Внаслідок чого трудовий договір, передбачений ст.21 КЗпП є недійсним, якщо він укладений з порушенням вище зазначених правових норм.
Висновок –
На теперішній час КЗпП не може бути застосований до регулювання трудових відносин з юридичними особами приватного права та фізичними особами підприємцями.
Зазначені правовідносини можуть бути врегульовані іншими договорами, укладеними сторонами за правилами Цивільного кодексу України.
Запрошуємо до обговорення та коментування статті на форумі!
Создано на конструкторе сайтов Okis при поддержке Flexsmm - накрутка подписчиков вк