Анализ пенсійного законодавства

 

 

Аналіз будь – якої правової проблеми розпочинається з Конституції України.

            Право на пенсійне забезпечення визначене ст. 46 Конституції України – «Громадяни мають право  на  соціальний  захист,  що включає право на забезпечення їх  у  разі  повної,  часткової  або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника,  безробіття з незалежних від них обставин, а  також  у  старості  та  в  інших випадках, передбачених законом.

Це  право   гарантується    загальнообов'язковим    державним соціальним страхуванням за  рахунок  страхових  внесків  громадян, підприємств, установ і організацій, а  також  бюджетних  та  інших джерел  соціального  забезпечення;  створенням  мережі  державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.»

 

По – перше, слід насамперед, звернути увагу, що ця стаття визначає право особи.

Права реалізуються в інтересах їх власника, тоді як обов’язки в інтересах інших осіб. Право це міра можливого поводження, обв’язки – міра належного поводження.

Відповідно до ст. 21 Конституції України – Усі люди є вільні і  рівні  у  своїй  гідності  та правах.  Це означає, що особа користується своїми правами на власний розсуд. Не може існувати примусу щодо користування правами.

Зазначене стаття не містить обов’язків особи щодо пенсійного забезпечення інших осіб.

Частина друга ст.46 Конституції України визначає механізм гарантування  отримання особою права на соціальне (пенсійне)  забезпечення державою  шляхом її участі в системі загальнообов’язкового  державного пенсійного страхування. І не визначає таке страхування єдиним джерелом забезпечення життєдіяльності особи.

До 2004 року назва загальнообов’язкове  державне пенсійне страхування відповідала правовій природі правовідносин у цій сфері.

Загальнообов’язкове  - визначалося тим, що внесок на державне  пенсійне страхування  (збір на загальнообов’язкове пенсійне страхування) мав статус податку (ЗУ «Про систему оподаткування») і обов’язковість його сплати визначалася ст. 67 Конституції України – «Кожен зобов'язаний сплачувати податки  і  збори  в порядку і розмірах, встановлених законом.»

Державне – визначення об’єкту як державного,  вказує на власника.  Власником податків є держава, страховиком виступала держава, тому визначення страхування як державного,  відповідало правовій природі цього страхування.

З набуттям чинності ЗУ «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» назва страхування  залишилася, але змінилася його правова природа.

Ці зміни відбулися  відповідно до такого правового акту як  - «Основи загальнообов’язкового соціального страхування», який кардинально змінив правову природу соціального (пенсійного) страхування, звільнивши державу від обов’язку страхування.

Цей правовий акт видано Верховною Радою в 1998 році, після набрання чинності Конституції України 1996 року.

Кожен правовий акт має завжди певні  характерні ознаки, за якими його можна ідентифікувати  - як правовий документ і віднести до певної категорії правових документів. Цей правовий акт не має ніяких  ознак  закону, або іншого правового документу. З тексту цього документу неможливо визначити до якої категорії правових актів він належить – це закон, чи нормативно – правовий акт.

Виходячи з ст. 2 цього документу вбачається, що цей документ виключає Конституцію України з сфери законодавства про загальнообов’язкове державне соціальне  страхування  - як основи для прийняття законів та інших нормативно – правових актів (ст. 8 Конституції України)  і  позиціонує себе  основою для прийняття законів та інших нормативно – правових актів .

         «Стаття 2. Законодавство України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування та його завдання

 Законодавство України   про   загальнообов'язкове    державне соціальне   страхування  складається  з  цих  Основ  та  прийнятих відповідно до них законів,  інших  нормативно-правових  актів,  що регулюють   відносини  у  сфері  загальнообов'язкового  державного соціального страхування».

Тобто ці Основи виключають застосування Конституції України -  як основи  в регулюванні правовідносин щодо права на пенсійне забезпечення.

Наскільки - це є неприпустимим, навіть коментувати неможливо.

 Але  цей документ існує і більш того відповідно до нього прийнятий ЗУ «Про загальнообов’язкове державне  пенсійне страхування» та інші закони з соціального страхування.

Основи кардинально змінюють правову природу системи загальнообов’язкового державного соціального страхування.

Сфера страхування вилучається з державної діяльності і передається неприбутковій самоврядній організації (об’єднанню громадян).

 

Відповідно до цього акту, право на пенсійне забезпечення мають не всі громадяни, а  лише застраховані громадяни, зменшення коло суб’єктів, які мають право на державне забезпечення в разі у випадках передбачених ст.46 Конституції України.  Хоча відповідно до ст. 46 Конституції  коло громадян не обмежується.

         «Стаття 3. Право громадян на забезпечення за загальнообов'язковим державним соціальним
               страхуванням
         Право   на  забезпечення  за  загальнообов'язковим  державним соціальним  страхуванням згідно з цими Основами мають застраховані громадяни  України,  іноземні громадяни, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено законодавством  України,  а  також  міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Держава як суспільний суб’єкт не є суб’єктом (учасником) системи загальнообов’язкового державного страхування  (ст.6 Основ та ст.3 ЗУ «Про загальнообов’язкове державне  пенсійне страхування.»
     «Стаття 6. Суб'єкти та об'єкти загальнообов'язкового державного соціального страхування
         Суб'єктами загальнообов'язкового    державного    соціального страхування є застраховані громадяни, а в окремих випадках – члени їх сімей та інші особи, страхувальники і страховики.

Застрахованою є фізична особа,  на користь якої  здійснюється загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

 Коло осіб,     які     можуть    бути    застрахованими    за загальнообов'язковим    державним     соціальним     страхуванням, визначається   цими   Основами   та  іншими  законами,  прийнятими відповідно до них.

Страхувальниками за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням  є  роботодавці  та  застраховані особи, якщо інше не передбачено законами України.

Страховиками є цільові страхові фонди з:

пенсійного страхування;

медичного страхування;

 страхування у  зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами,  зумовленими  похованням; 

страхування від   нещасних   випадків   на   виробництві   та професійних захворювань;

 страхування на випадок безробіття.

Страхові фонди   беруть   на  себе  зобов'язання  щодо  збору страхових внесків та надання  застрахованим  особам  матеріального забезпечення і соціальних послуг при настанні страхових випадків.
     Об'єктом загальнообов'язкового     державного     соціального страхування  є   страховий   випадок,   із   настанням   якого   у застрахованої особи (члена її сім'ї, іншої особи) виникає право на отримання  матеріального  забезпечення   та   соціальних   послуг, передбачених статтею 25 цих Основ.»

«Стаття 3. Суб'єкти системи пенсійного забезпечення в Україні

  1. 1.    Суб'єктами солідарної системи є:

застраховані особи,  а в  окремих  випадках,  визначених  цим Законом, - члени їхніх сімей та інші особи;

страхувальники;

Пенсійний фонд;

уповноважений банк;

підприємства, установи,  організації (далі - організації), що здійснюють виплату і доставку пенсій.»

«Стаття 14. Страхові фонди

Страхові фонди є  органами,  які  здійснюють  керівництво  та управління   окремими   видами   загальнообов'язкового  державного соціального страхування,  провадять збір та  акумуляцію  страхових
внесків,    контроль   за   використанням   коштів,   забезпечують фінансування виплат за загальнообов'язковим  державним  соціальним страхуванням  та  здійснюють  інші  функції згідно з затвердженими статутами.

Усі застраховані громадяни є  членами  відповідних  страхових фондів залежно від виду соціального страхування.

Страхові фонди є некомерційними самоврядними організаціями.

Цільові страхові  фонди,  якщо  інше  не передбачено законами України, не можуть займатися іншою діяльністю, крім тієї, для якої їх створено, та використовувати свої кошти на цілі, не пов'язані з цією діяльністю.»


Статус некомерційної самоврядної організації визначається наступним –

Організацією є окрема юридична особа  - ст.80 ЦК України – «1. Юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку.

Юридична особа   наділяється   цивільною   правоздатністю   і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді».

Створюється організація шляхом об»’єднання  громадян – «Стаття 81. Види юридичних осіб
         1. Юридична особа може бути створена шляхом  об'єднання  осіб
та (або) майна.»

Тому участь у системі загальнообов’язкового державного пенсійного забезпечення є участю у діяльності неприбуткової самоврядної організації – Пенсійний фонд, яка є об’єднанням громадян .

Об’єднання громадян не може бути державною структурою.

Внесок у цю організацію втратив статус податку відповідно норм ст. 18 ЗУ «Про загальнообов’язкове державне  пенсійне страхування»

         «3. Страхові  внески є цільовим загальнообов'язковим платежем, який  справляється  на   всій   території   України   в   порядку, встановленому цим Законом.

4. Страхові  внески не включаються до складу податків,  інших обов'язкових платежів,  що складають систему оподаткуванняНа ці внески не поширюється податкове законодавство.

5. Страхові  внески  не  можуть  зараховуватися до Державного бюджету України,  бюджетів інших рівнів, не підлягають вилученню з Пенсійного   фонду  або  з  Накопичувального  фонду  і  не  можуть використовуватися на цілі, не передбачені цим Законом.

Втрата статусу податку страховим внеском,  виводить його з під дії статті 67 Конституції України.

А функціонування системи загальнообов’язкового страхування через неприбуткову самоврядну організацію зобов’язує забезпечити законодавчу заборону ст. 36 Конституції України – « Ніхто не може бути примушений до вступу в будь-яке об'єднання громадян» та ст. 11 Конвенції прав та основоположних свобод людини.

Тобто не може бути мови про обов’язковість (незалежність від волі особи)  участі громадянина (приватного підприємця)  в системі загальнообов’язкового  державного страхування  та тим паче обов’язковість  сплати страхових внесків лише на підставі отримання громадянином статусу приватного підприємця.

Зазначена позиція відповідає правовій  позиції ВСУ, викладеної в рішенні цього суду -  Постанові від 15 травня 2007року, яка є обов’язковою для всіх судів і за умисне невиконання якого, передбачено кримінальну відповідальність (ст.382 КК України)

«Отже, обов'язок сплачувати страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування не зумовлюється статусом платника податку як суб'єкта підприємницької діяльності.»

 

Крім того  визначення страхового внеску, наданого законом «Про загальнообов’язкове державне  пенсійне страхування» не визначено суб’єкта сплати цих внесків. Посилання на порядок, визначений цим законом слід розглядати в контексті ст..5 цього закону.

 «Стаття 5. Сфера дії Закону

1. Цей  Закон регулює відносини,  що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного  пенсійного  страхування.

Дія  інших  нормативно-правових  актів  може  поширюватися  на  ці відносини  лише  у  випадках,  передбачених  цим  Законом,  або  в частині, що не суперечить цьому Закону.»

З огляду на те, що приватний підприємець може бути застрахованою особою лише в тому випадку,  коли він сплачує за себе страхові внески, то є очевидним, що при відмові сплачувати внески, він  втрачає статус застрахованої особи і припиняє участь у системі загальнообов’язкового державного страхування і виходить з під дії цього закону.

«Стаття 13. Припинення участі в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування

1. Участь застрахованих осіб у системі  загальнообов'язкового державного пенсійного страхування припиняється:

у разі  якщо  особа,   яка   підлягає   загальнообов'язковому державному  пенсійному  страхуванню  відповідно  до  цього Закону, втратила визначений цим Законом статус застрахованої особи»

З урахуванням того, що статус застрахованої особи,  особа набуває лише за умови сплати страхових внесків, то несплата таких внесків автоматично приводить до втрати статусу застрахованої особи і вихід з під дії цього закону.

 

У зв’язку з тим, що держава, як суспільний суб’єкт  не є учасником цієї системи, власником страхових внесків є неприбуткова самоврядна організація,  то сама система не може ідентифікуватися -  як державна .

 

При визначені доцільності участі у цій системі,  слід звернути увагу на наступні норми  ЗУ «Про загальнообов’язкове державне  пенсійне страхування»

застрахована особа  - фізична особа,  яка відповідно до цього Закону  підлягає   загальнообов'язковому   державному   пенсійному страхуванню  і  сплачує  (сплачувала) та/або за яку сплачуються чи сплачувалися у встановленому законом порядку  страхові  внески  на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування;

Ця норма визначає статус застрахованої особи і випадок коли особа набуває право на отримання послуг ( отримання пенсії).

мінімальний страховий  внесок - сума коштів,  що визначається розрахункове  як добуток мінімального розміру заробітної  плати  на розмір  страхового внеску,  встановлених законом на день отримання заробітної плати (доходу);

Слід чітко розуміти, що за мінімальний страховий внесок отримується лише мінімальна пенсія при наявності страхового стажу (періоду страхування), встановленому цим законом

страховий стаж  -  період  (строк),  протягом   якого   особа підлягала  державному  соціальному  страхуванню,  якою  або за яку сплачувався збір  на  обов'язкове  державне  пенсійне  страхування згідно   із  законодавством,  що  діяло  раніше,  та/або  підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно  із цим Законом і за який сплачено страхові внески;

страхові внески  - кошти відрахувань на соціальне страхування та збір на обов'язкове  державне  пенсійне  страхування,  сплачені згідно  із  законодавством,  що діяло раніше;  кошти,  сплачені на загальнообов'язкове державне пенсійне  страхування  відповідно  до цього Закону;
         страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього  Закону  сплачують  страхові  внески  на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування;

Страховий стаж не є трудовим стажем.

 

За радянських часів всі працювали за твердими ставками заробітної плати.  Ставки встановлювалися відповідно до певної професії, тому для зручності не звертали уваги на суму платежів, а брали кількість років по певній професії.

Так як в радянській державі  всі працювали лише на державу і не існувало іншого джерела доходу, то пенсія була єдиним джерелом існування особи. То і існувала обов’язковість державного страхування.

На теперішній час значення має лише сума внеску, тому як такого трудового стажу не існує, а існує страховий стаж, тобто період, коли сплачувалися страхові внески.

Страхувальники – визначаються не як особи які зобов’язані сплачувати страхові внески, а лише зазначається, що це є особи, які сплачують страхові внески.

Тому, що цей обов’язок визначається трудовим договором.

Ст. 11 ЗУ «Про загальнообов’язкове державне  пенсійне страхування»- визначає осіб, які підлягають страхуванню. Посадовими особами державних органів  визначення «підлягають страхуванню»  застосовується як норма, яка  зобов’язує особу  брати участь в системі.

Для того щоб зрозуміти чи відповідає вимогам закону  звертаємось до ст. 6 Основ

«Коло осіб,     які     можуть    бути    застрахованими  за загальнообов'язковим    державним     соціальним     страхуванням, визначається   цими   Основами   та  іншими  законами, прийнятими відповідно до них.

Тобто ст. 11 ЗУ «Про загальнообов’язкове державне  пенсійне страхування» визначає коло осіб  які можуть бути застрахованими.

Цікава норма ст. 13 щодо поновлення участі в системі в будь який час за бажанням застрахованої особи.

« 3. Особа,      яка     припинила     участь     у     системі  загальнообов'язкового  державного  пенсійного  страхування,   може поновити  свою  участь  у  цьому  виді  страхування з набуттям нею статусу,  згідно  з  яким  вона   підлягає   загальнообов'язковому державному  пенсійному  страхуванню відповідно до цього Закону або шляхом укладення в установленому цим Законом порядку договору  про добровільну участь.»

Цікаве закон надає  визначення платника внесків не як  особи, які зобов’язана  сплачувати внески, а просто визначає перелік осіб.  В законі відсутня норма примусу (встановлення обов’язковості виконання певних дій незалежно від волі особи) на виконання зобов’язань щодо сплаті страховим внесків.

«Стаття 15. Платники страхових внесків

1. Платниками  страхових  внесків  до  солідарної  системи  є страхувальники, зазначені в статті 14 цього Закону, і застраховані особи, зазначені в частині першій статті 12 цього Закону.»

 

Сама система пенсійного страхування вибудована як система для належного забезпечення лише окремої категорії громадян.

За правилами цієї системи внески сплачують всі, а належну пенсію отримують лише обрані.

Чого тільки варта норма п. 3 ст. 2 ЗУ «Про загальнообов’язкове пенсійне страхування»

«3. Для окремих категорій громадян законами України можуть встановлюватися умови, норми і порядок їх пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов’язкового державного пенсійного страхування і недержавного пенсійного забезпечення.»

Тобто вся  система пенсійного забезпечення це є таке собі МММ.

Для тих, хто не бажає брати участь у цьому МММ  можна скористатися  нормою  п. 3 ст. 12 ЦК України – особа має право відмовитися від свого майнового права. Право на  пенсійне забезпечення є майновим правом особи.

Право на свободу об’єднання є правом визначеним міжнародними актами. Нас ніхто не спитав чи бажаю я об’єднатися з міністром, чиновником чи будь – якою іншою особою. Об’єднання  громадян може ініціювати будь – хто, крім держави.

Закон ВР видала, а виконати його в частині утворення обєднання громадян вона не може, тому що це неможливо взагалі.

         Вже 8 років ця система існує в віртуальному вимірі. Таке існування вигідно тим, хто краде з неї кошти. Так як така віртуальна система не підлягає державному контролю. Відсутня відповідальність за розкрадання коштів, так як на теперішній час фактично організації не існує.

Стуктура неприбуткової самоврядної організації передбачає об’єднати майже все населення України, яке має делегувати свої повноваження на управління цією організацієї певним особам. Таке делегування здійснюється шляхом виборів правління організації та її наглядової ради. До правлінні та наглядової ради всі учасники системи мають вибрати по  5 осіб від усіх застрахованих громадян України  і по 5 осіб від всіх роботодавців України. Вартість таких виборів лягає на плечі платників страхових внесків.

         Процедуру та суму грошових коштів необхідних для проведення таких виборів важко уявити.

Причини зміни правової природи соціального страхування лежать в площині банківських інтересів. Банк який зберігає кошти страхових фондів має при мінімальних затратах шалення прибутки.

Раніше гроші  Державного пенсійного фонду України (державної організації)  зберігалися у комерційному  (приватному) банку «Аваль», коли постало питання стосовно статусу Пенсійного фонду (неприбуткової самоврядної організації) кошти Пенсійного фонду було переведено у «Ощадбанк», який зразу з державного перетворився в акціонерний.

 

Постає питання що робити і як себе захисти при втраті працездатності при досягненні пенсійного віку. По–перше не сподіватися на державне забезпечення, використовувати інші можливості – страхування в недержавних фондах, створення бізнесу, участь в якому не є обов’язковою, придбвати власність, яка може приносити прибуток, народжувати та виховувати належним чином дітей і т.п.

 

Так як cистема вилучає у нас значну частину зароблених коштів – майже 32 відсотки від доходів, що унеможливлює застосування інших засобів забезпечення доходів при досягнені пенсійного віку, то слід  боротися за свої кревні.

Обсудить статью на форуме http://chp.com.ua/forums/index.php?showtopic=17976